Мій сусід Тоторо

  "Фестиваль фільмів Хаяо Міядзакі" 

Для багатьох поколінь японців Тоторо став не меншим улюбленцем, ніж, скажімо, Вінні-Пух для британців. Він настільки сподобався глядачам і самому Міядзакі, що з’являвся й в інших роботах режисера, наприклад, у фільмі «Служба доставки Кікі, юної відьми».

За іронією долі, японський кінопрокат не був вдалим, і фільм окупився лише через два роки, коли полиці магазинів заполонили плюшеві ляльки Тоторо.

Поступово народна любов до фільму перевершила всі найоптимістичніші сподівання. Образи Тоторо, кота-автобуса, чорних чорнявок стали шалено популярними серед глядачів будь-якого віку, а сам Тоторо згодом потрапив на логотип студії Ghibli. До речі, саме він першим познайомив радянських дітлахів і підлітків зі світом японського аніме — у радянський прокат стрічка вийшла ще у 1989 році.

Процес виготовлення фільму сам по собі був ризикованим: мало хто вірив у комерційний успіх стрічки про пригоди двох дівчат та монстра посеред сільських пейзажів. Від самого початку його показували у парі з іншим шедевром – «Могилою світлячків», а сам комплект із двох фільмів продавали в японські школи для уроків історії й естетичного виховання.