Мийники Автомобілів

 

Показ відбувається в межах фестивалю КиївКіноФест

 

«Мийники автомобілів» стали дебютним повнометражним фільмом учня Михайла Іллєнка та нині вже лауреата Шевченківської премії Володимира Тихого — після фестивально успішного диплому «Русалонька» (1996). Та, незважаючи на невеликий бюджет, запуск повного метру на зламі тисячоліть видався вкрай важким. Виграні грантові кошти не надходили, група йшла на вимушені паузи, значна частина обладнання та послуг надавалися просто в борг, змінилося щонайменше п’ять директорів, перш ніж фільм дійшов до екранів.

 

І все ж, попри складну тему й нелегку історію створення, стрічка зберегла вражаючу легкість оповіді. Постмодерністська гра захопила в свій вир Ґала-Радіо і діджея Пашу замість наратора, братів Гадюкіних, пиво «Славутич», форди й опелі, МакДональдз і Ванессу Мей, попсу й маскульт у різних його проявах. Кінокритики характеризували «Мийників…» як історію про Гекльберрі Фінна в кам’яних джунглях, вписували фільм з одного боку в радянську кінолінію «важкої молоді» поряд із «Пацанами» Дінари Асанової, «Голкою» Рашида Нугманова чи, скажімо, більш ранньою «Смужкою нескошених диких квітів» Юрія Іллєнка; з іншого — в російську чорнуху 90-х на кшталт «Бандитського Пєтєрбурґа» або «Брата», але найчастіше погоджувалися на безперечному американському впливі. «Наших кінематографістів охопив кримінальний спазм», — дорікала в рецензії Лариса Брюховецька.

 

Фільм, який також можна назвати своєрідним переспівом «Одного разу в Америці» Серджо Леоне, іронічно перенесеному на лад українських 90-х–00-х, занурює глядача у значно менш естетизовані урбаністичні хащі. Діти нюхають клей із целофанованих пакетів, щойно вироджені з поспіхом будованого капіталізму нувориші-мафіозі так і не встигають обрости романтизованою мітологією американсько-італійського зразка — лише набором травматично-кітчевих знаків: «геліками», шкірянками і блатом.

 

Характерно для початку нульових, фільм схоплює Київ передусім з його «нелицьових» сторін. Маргінальні підлітки тут тусуються в закинутих будівлях, на захаращених майданчиках, під мостами, працюють на дешевих заправках, замріяно задивляючись на псевдогламурні ресторани й дешеві плакати. При цьому камера оператора Василя Бородіна з різних точок фіксує Дніпро та його узбережжя, пляжі, Поштову площу й міст Метро.

 

Прем’єра фільму відбулася на кінофестивалі у Карлових Варах.

 

КиївКіноФест це щорічний кінофестиваль, присвячений Дню Києва, покликаний поєднувати кіномистецтво з міською ідентичністю, реактуалізувати культові українські фільми та показати стрічки, які через різні обставини все ще маловідомі сучасному глядачу.

Організатори – кінотеатр "Жовтень" та Довженко-Центр.